Сергій Забогонський
Сергій народився в місті Горлівка Донецької області, звідки згодом переїхав до Маріуполя. Після приїзду Сергій влаштувався на роботу в Маріупольський драмтеатр, де пропрацював актором майже 20 років. У театрі також працювала дружина Сергія – художниця зі світла Євгенія Забогонська, яка також є свідкинею в цьому дослідженні.
Наприкінці лютого, після початку ескалації війни Росії проти України та через сильні обстріли міста, Сергій вирушив до Драмтеатру, де на той момент вже перебувала його дружина з донькою. У цей час до театру почало прибувати дедалі більше людей, тому Сергій з Євгенією взяли на себе організацію волонтерської групи театру та координацію понад 2000 людей, що знайшли тут прихисток.
16 березня 2022 року, під час атаки армії Російської Федерації на Маріупольський Драмтеатр, Сергій та Євгенія опинилися в епіцентрі вибуху – у приміщенні електроцеху на сцені театру. Сергій разом із дружною перебували під завалами, але змогли вибратися, і згодом евакуювалися з Маріуполя.
Під час глибинного інтервʼю Сергій розповів нам про трансформацію простору театру-укриття, організацію життя в театрі та роботу волонтерської групи, а також поділився спогадами про момент атаки на будівлю.
Це вибрані частини глибинного інтервʼю з Сергієм, доповнені візуалізаціями, фото та планами, що описують організацію життя в театрі під час облоги Маріуполя, а також наслідки авіаудару.
Задачі, якими опікувався Сергій в театрі під час облоги
Основная моя задача была, скажем так, добыча пропитания и «связи с общественностью»1. В начале войны у нас было немного людей, которые приехали со своими продуктами. И каждый сам себе готовил. Я искал хлеб, воду. Я поставил в известность полицию и волонтерские организации, и наконец-то о том, что нас в театре уже было 700 человек, где-то узнали. И потом уже нам стали привозить продукты — полицейские, разные волонтеры.
Утром и вечером я обходил все этажи и спрашивал, как люди себя чувствуют. В течение дня я проходил все эти пространства, чтобы понять, что нужно раздобыть. В 34-й гримёрке у нас был медпункт. Я приходил туда узнать, что из лекарств нужно. После этого отправился в Красный Крест или в другие организации, которые нам помогали. Таким образом я пытался достать необходимое.
Речі першої потреби та взаємодія з іншими укриттями
Мы ощущали потребность во всем. Периодически разные вещи привозили волонтеры. Они привозили фонарики, спички, свечки, детское питание, лекарства, средства гигиены — что могли достать. Они собирали информацию из бомбоубежищ и таком образом распределяли ресурсы. Например, если в одном бомбоубежище было много печенья, то они привозили туда, где его было мало, и наоборот, но это не происходило централизованно.
Так как в театре людей становилось больше и больше, то нужна была соответствующая посуда. Нам были нужны кастрюли, ножи и другие предметы для кухни. Я попросил разрешения у полицейских вскрыть ресторан "One Gogi", который находился на территории сквера, буквально в 30 метрах от Драмтеатра. Мы объяснили, что не собирались мародерствовать. Полицейский разрешил вскрыть ресторан, и мы смогли взять кастрюли. В то время как раз приехал хозяин "One Gogi" и сказал: «Ребята, берите все, что нужно».
Медіа (фрагмент конструювання кімнати електроцеху)
Полицейские дали моей жене сигареты и какое-то спиртное, чтобы мы могли обменять их на продукты первой необходимости. Вместе с другими дефицитными вещами и продуктами мы хранили их в помещении электроцеха за сценой в театре. Там мы также хранили питьевую воду, детское питание, спички, фонарики и батарейки. Эта комната закрывалась на ключ, а ключ был только у жены, так как она там работала осветителем в театре.
В первые дни после 24 февраля они с дочкой жили в этом помещении: постелили себе матрацы на полу и спали одетые. Так что пространство трансформировалось из электроцеха в склад и место для сна.
Сергій промаркував зміни функцій у різних приміщеннях театру, а також позначив простори, в яких жили люди. Ці креслення ми докладені нижче.
Креслення підвального приміщення. ©Центр Просторових Технологій
Візуалізація розселення людей на першому поверсі в театрі та маркування просторів за групами, які там домінували. ©Центр Просторових Технологій
Візуалізація розташування просторів на другому поверсі театру. ©Центр Просторових Технологій
Візуалізація розташування просторів на третьому поверсі театру. ©Центр Просторових Технологій
Візуалізація розташування просторів на четвертому поверсі театру. ©Центр Просторових Технологій
План приміщення із зображеннями з різних поверхів. ©Центр Просторових Технологій
Момент вибуху
Я услышал хлопок и через долю секунды успел увидеть, как в нас с женой летит металлическая дверь. Потом меня отбросило, а жену где-то возле меня засыпало осколками. Сначала я не понял, что произошло. Только потом спустя 2-3 секунды до меня дошло, что был взрыв.
На нас все с потолка посыпалось, почти весь строительный мусор. А я кричу: «Женя, ты жива?». Было ощущение ступора, ты ничего не понимаешь, ни о чем не думаешь. Я смотрю на жену: у неё в ухе осталась одна серьга — две другие сорвало ударной волной. Я не знаю, как это возможно, что это за взрыв был такой, я не представляю. Такое ощущение было, будто хлопок, после которого воздух будто сжался и разжался. У нас были пакеты с кошачьим кормом, так они из-за взрыва разорвались изнутри.
После этого у меня была контузия всего тела, потому что удар был довольно-таки мощный. Синяки потом под глазами появились. Я заметил, что у меня мышца плеча разбита на две части. То, что было дальше, я очень плохо помню.
Місце де Сергій і Євгенія зустріли вибух авіабомби. ©Центр Просторових Технологій